СКАЧАТЬ:  

 

 

 

ВПЛИВ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ФОРМУВАННЯ ІНТЕРЕСІВ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТРЕСУ ДО НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………….……………………...………..………….6

1.1.Поняття «пізнавальний інтерес» у психолого-педагогічній літературі.……………………………………………………….………………6

1.2.Психолого-педагогічні аспекти підвищення пізнавального інтересу

до навчальної діяльності через використання сучасних інформаційних технологій…………………………………………………………………..…13

РОЗДІЛ II.

ВИСНОВКИ…………………………….……………………………….….…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………...……………….…...…….

ВСТУП

Використання комп’ютерних технологій у навчальному процесі початкових класів загальноосвітньої школи має широкий спектр, від використання як засобу, що дозволяє вчителю впливати на організацію педагогічної праці, використовуючи у підготовці до проведення уроків, до використанням комп’ютерних технологій у навчанні самими учнями початкових класів, що дозволяє під час опанування роботи з комп’ютером вправлятися у вивченні низки навчальних предметів початкової школи з використанням комп’ютерних програм. Робота з комп’ютером учнів початкових класів, зважаючи на вищезазначені аспекти, може бути чинником впливу на його особистісні якості.

Актуальність теми. Актуальність зазначеного дослідження зумовлена тим, що в умовах навчальної діяльності особистість молодшого школяра піддається цілому комплексу впливів та знаходиться у середовищі, насиченому дидактичними засобами, що відбиваються на її особистісному розвитку .

Аналіз факторів як позитивних, так і негативних, що супроводжують, на думку дослідників, використання ІКТ, свідчить про те, що вони надають можливості вчителям та батькам для розвитку загальних здібностей дітей із використанням широкого спектру досягнень світової культури.

Є велика кількість комп'ютерних енциклопедій, досконалих навчаючих програм, ілюстрованих комп'ютерних книг, навчальних ігор, що розвивають здібності дитини. Але саме по собі це багатство без участі старших, без праці дорослої людини, залученої до процесу виховання дитини, без консультацій з фахівцями, не навчить дитину .

Залучення учнів 1–4-их класів до процесу вивчення елементів комп'ютерної грамотності є, за своєю суттю, досить важливим та актуальним. Чимало психологів у своїх роботах стверджують, що основні логічні структури мислення, а також операційні навички формуються у віці 5–11 років Саме в молодшому шкільному віці відбувається перше знайомство учнів із шляхами вивчення властивостей і явищ навколишнього світу, зокрема, у математиці вони (властивості та явища навколишнього світу) знаходять відображення в геометричних фігурах, у числових характеристиках величин, що вивчаються, та їхніх відношеннях.

Об'єкт дослідження - освітній процес в початковій школі.

Предмет дослідження - використання сучасних комп’ютерних технологій як засобу розвитку пізнавального інтересу молодших школярів.

Мета дослідження полягає у визначенні впливу комп’терних технологій на навчальну діяльність молодших школярів.

Вивчення психолого-педагогічної літератури з теми дослідження дозволило висунути таку гіпотезу: передбачається, що навчання за допомогою використання комп’ютерних технологій сприятиме розвитку пізнавального інтересу молодших школярів.

У відповідності з метою та гіпотезою дослідження були визначені наступні завдання:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження.

2. Вивчити психолого-педагогічні аспекти підвищення пізнавального інтересу до навчальної діяльності через використання сучасних інформаційних технологій.

3. Перевірити ефективність умов використання сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі як засобу розвитку пізнавального інтересу школярів. Мета дослідження полягає у визначенні впливу сучасних інформаційних технологій на навчальну діяльність молодших школярів.

Вивчення психолого-педагогічної літератури з теми дослідження дозволило висунути таку гіпотезу: передбачається, що навчання за допомогою використання сучасних комп’ютерних технологій сприятиме розвитку пізнавального інтересу молодших школярів.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези були використані такі методи дослідження:

1. Аналіз психолого-педагогічної та спеціальної літератури з проблеми дослідження.

2. Метод спостереження, моніторинг, тестування учнів.

3. Методи якісного та кількісного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що використання сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі вперше розглядається як самостійна дослідницька проблема; експериментально обгрунтовані умови використання сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі як засобу розвитку пізнавального інтересу молодших школярів.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТРЕСУ ДО НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1.Поняття «пізнавальний інтерес» у психолого-педагогічній літературі

Одним з постійних сильнодіючих мотивів людської діяльності є інтерес (від лат. Interest - має значення, важливо), тобто реальна причина дій, що відчувається людиною як особливо важлива. Інтерес можна визначити як позитивне оцінне ставлення суб'єкта. Пізнавальний інтерес проявляється в емоційному відношенні школяра до об'єкта пізнання. Т. Є. Соклова пише: «Інтерес - як би природний двигун дитячої поведінки, він є вірним виразом інстинктивного прагнення, вказівкою на те, що діяльність дитини збігається з його органічними потребами. Ось чому основне правило вимагає побудови всієї виховної системи на точно врахованих дитячих інтересах ... Педагогічний закон говорить: перш ніж ти хочеш закликати дитину до будь-якої діяльності, зацікав її нею, подбай про те, щоб виявити, що він готовий до цієї діяльності, що у нього напружені всі сили, необхідні для неї, і що дитина буде діяти сам, викладачеві ж залишається тільки керувати і направляти його діяльність »[2, с.265]. У навчанні діє безліч інтересів. «Все питання в тому, - продовжує Т. Є. Соколова, - наскільки інтерес спрямований по лінії самого досліджуваного предмета, а не пов'язаний зі стороннім для нього впливом нагород, покарань, страху, бажання догодити і т. п. Таким чином, правило полягає в тому, щоб не тільки викликати інтерес, але щоб інтерес був як має спрямований. Нарешті, третій, і останній висновок використання інтересу наказує побудувати всю шкільну систему в безпосередній близькості до життя, вчити дітей тому, що їх цікавить, починати з того, що їм знайоме і природно збуджує їх інтерес »[2, с.274].

Пізнавальний інтерес - це глибинний внутрішній мотив, заснований на властивій людині вродженої пізнавальної потреби. Пізнавальний інтерес не є чимось зовнішнім, додатковим по відношенню до вчення. Наявність інтересу є однією з головних умов успішного перебігу навчального процесу і свідченням його правильної організації. Відсутність інтересу у школярів є показником серйозних недоліків в організації навчання.

Проблема інтересу - це не тільки питання про доброму емоційному стані дітей на уроках; від її рішення залежить, чи будуть надалі накопичені знання мертвим вантажем або стануть активним надбанням школярів. Численними дослідженнями доведено, що інтерес стимулює волю і увагу, допомагає більш легкому та міцному запам'ятовуванню.

Проте значення пізнавального інтересу виходить далеко за рамки навчального процесу. У триєдиної задачі: навчання, розумового розвитку і виховання особистості - інтерес є сполучною ланкою між трьома її сторонами. Саме завдяки інтересу як знання, так і процес їх придбання можуть стати рушійною силою розвитку інтелекту і важливим чинником виховання всебічно розвиненої особистості. Про великий вплив інтересу на розвиток інтелекту говорила, зокрема, М. Ф. Тализіна, підтверджуючи свою думку словами Л. Фейєрбаха: «Те, для чого відкрите серце, не може скласти таємниці, і для розуму» [11, с.312].

Інтерес не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є однією з рушійних сил розвитку особистості в цілому, перетворення отриманих знань не просто в «засвоєну інформацію», а в глибоко особистий духовний багаж людини. Інтерес сприяє формуванню вольових якостей особистості, а також зміцненню її активної, творчої життєвої позиції. Але значення інтересу не вичерпується і цим. Як було сказано вище, за наявності стресових психотравмуючих ситуацій люди, що проявляють пошукову активність, хворіють набагато рідше, ніж люди, позбавлені такої активності з тих чи інших обставин.

Пізнавальний інтерес у загальній структурі навчальної мотивації може бути як провідним, так і другорядним мотивом навчання. Проте, входячи в загальну систему мотивації, пізнавальний інтерес, за словами Г. І. Щукіної, "облагороджує будь-яку діяльність школяра, роблячи вплив на інтенсивність і особистісне ставлення" [10, с.89].

Самостійна пізнавальна діяльність може бути обумовлена потребою пізнання, відносною різними авторами до ідеальним або соціальним потребам.

Пізнавальну потребу ряд авторів розглядає як один з концептуально важливих елементів самоактуалізації особистості.

Н.Г. Морозова називає три ступені інтенсивності (сили) пізнавальної потреби: низьку, середню і високу [4, с.367]. Початковий рівень потреби характеризується потребою у враження - індивід реагує насамперед на новизну стимулу. На другому рівні пізнавальна потреба - потреба в знаннях (допитливість) - носить стихійно-емоційний характер і найчастіше не має соціально-значущого продукту діяльності. Вищий рівень має характер цілеспрямованої діяльності.

Автором виділяються дві форми прояву пізнавальної потреби: перша - засвоєння готових знань (засвоєння готових знань, їх інтеграція, систематизація і потреба в накопиченні знань), друга - дослідження дійсності з метою отримання нового знання (аналіз вражень, інтерес до проблемних ситуацій, прагнення до цілеспрямованої творчої діяльності).

Дослідник до характерних особливостей пізнавальної потреби відносить: часовий фактор заняття пізнавальною діяльністю, прагнення проникнути в суть питань, що розглядаються на уроках та в позаурочний час, прояв вольових зусиль при проведенні самостійної пізнавальної діяльності, емоційний фон при проведенні самостійного пізнання.

Як було сказано, найбільш значимими для пізнавальної діяльності можуть бути широкі соціальні мотиви. До широких соціальних мотивів Є.І. Каргінцева відносить:

- Мотиви обов'язку і відповідальності перед суспільством, класом, учителем, батьками тощо;

- Мотиви самовизначення: усвідомлення значущості отриманих знань, умінь і навичок для майбутньої життєдіяльності, бажання підготуватися до майбутньої професійної діяльності тощо;

- Мотиви самовдосконалення: отримати розвиток в результаті вчення [3, с.53].

З огляду на взаємозв'язок і взаємозалежність внутрішньої і зовнішньої мотивації самостійної пізнавальної діяльності, динаміку розвитку пізнавального інтересу (за Г. І. Щукіної), ступеня інтенсивності пізнавальної потреби і позначені рівні розвитку широких соціальних мотивів, можна умовно виділити рівня розвитку мотиваційного компонента пізнавальної самостійності.

1. Низький рівень. Самостійна пізнавальна діяльність викликана миттєвим інтересом, обумовленим зовнішніми обставинами, цікавістю ситуації. Інтерес виражається в увазі до конкретних фактів, знань - описів, дій за зразком. Істинного прагнення до знань немає. Переважно індиферентне ставлення до пізнання. Зовнішня мотивація переважає над внутрішньою.

Пізнавальна потреба низького рівня. Самостійної пізнавальної діяльності учням приділяється дуже мало часу, по суті вона обмежена тимчасовими рамками уроку. Усвідомлення необхідності самостійної пізнавальної діяльності нечітке. Існує лише спільне знання (подання) необхідності освіти.

2. Середній рівень. Самостійне пізнання викликане інтересом на стадії допитливості. Характерні ознаки: усвідомлена виборча спрямованість на окремі ("улюблені") предмети, прагнення знати більше, прагнення до з'ясування питань, що виникли, до проникнення в сутність проблеми, інтерес до залежностей, причинно-наслідкових зв'язків, до їх самостійного встановлення. Предмету пізнавального інтересу школярем присвячується значна частина вільного часу, але даний вид діяльності не носить системного характеру. Середній рівень пізнавальної потреби.

3. Високий рівень характеризується переконаністю необхідність вивчення всіх навчальних предметів як основи особистого добробуту у подальшому житті. У той же час учень виявляє інтерес до пізнання складних теоретичних питань і проблем конкретної науки або системи наук, що лежать в основі обраної старшокласником області професійної діяльності. Домінуюче положення в ієрархії мотивів навчальної діяльності займають внутрішні мотиви.

Для даного рівня характерний інтерес до творчої діяльності з освоєння знань, елементи творчої діяльності. Учень має високу ступінь пізнавальної потреби. Практично весь вільний час учням приділяється досліджуваної проблеми.

Проблемі формування пізнавального інтересу у школярів присвячено цілий ряд досліджень (Р. Д. тригер, К. М. Рамонова, Н. К. Постнікова, І. Д. Власова, Л. Ф. Захаревич, Л. М. Маневцова, Т.О. . Куликова, Є. В. Іванова, Є. С. Бабунова, Л. Н. Вахрушева та ін), що розглядають його як мотив пізнавальної діяльності.

Серед багатьох проблем, спрямованих на вдосконалення процесу навчання, проблема формування пізнавальних інтересів є досить вагомою. Вона служить відшукання таких шляхів навчання, які приваблювали б до себе учнів. Інтерес приводить в активний стан як зовнішні, так і внутрішні сили навчального процесу.

Сила пізнавального інтересу полягає в тому, що, будучи глибоко особистісним утворенням, він «оголює об'єктивні цінності навчання, повідомляє вченню силу, легкість, інтенсивність і швидкість; надає пізнавальної діяльності особистісний смисл; сприяє її продуктивності, знімає негативний стан учасників діяльності (стомлення, інертність , байдужість); надає всієї навчальної діяльності сприятливий емоційний тонус ... »[1, с.67]. Поряд з розвитком інтересу йде становлення таких цінних якостей особистості як спостережливість, старанність, наполегливість, вміння долати труднощі, прагнення до пошуку, самостійність та ін Під впливом інтересу пізнання приймає особистісний сенс. Завдяки пізнавальному інтересу діяльність учня стає плідною. Інтерес до діяльності спонукає людину до подальшої діяльності, сприяє її тривалості та продуктивності.

Пізнавальний інтерес - важливий чинник навчання. У той же час він життєво необхідний фактор становлення особистості. Життя, позбавлена пізнавального інтересу тьмяніє; особистість позбавлена того значущого внутрішнього стимулу, який постійно підштовхує її рух, дозволяє пережити радість інтелектуального задоволення в будь-якій діяльності, якою б людина не займався.

Пізнавальний інтерес має суттєвий вплив на всі психічні процеси: мислення, пам'ять, увагу, уяву.

Проблемі формування інтересу приділила увагу Г. І. Щукіна. Вона радить «всіма можливими способами запалювати в дітях гаряче прагнення до знання» [8, с.412]. Величезну роль інтересу надавав П. Я. Гальперін: «Безпосередній інтерес - ось великий двигун - єдиний, який веде вірно і далеко» [9, с.456].

Чільне місце проблема інтересу зайняла у педагогічній системі І. Гербарт. Якщо до Гербарта інтерес розглядався як умова для оволодіння знанням, то Гербарт звів інтерес у педагогічну мету. Вчити треба так, щоб отримане знання збуджувало інтерес до подальшого навчання. Досліджуючи проблему інтересу, Гербарт зробив спробу з'ясувати, що таке інтерес, його види (посередній і безпосередній), зв'язати інтерес з прагненням до дії (інтерес має діяльний початок) і з самою дією. На його думку, розвиток багатостороннього безпосереднього інтересу має бути найважливішим завданням навчання. Розкриваючи сутність поняття «багатосторонній інтерес», Гербарт виділив шість його видів, розвиток яких повинен йти через певні навчальні предмети. До речі, у перше коло цих предметів він відносить природні науки. І, нарешті, Гербарт зупиняється і на умовах збудження інтересу, тобто загальнопедагогічні проблеми інтересу він виводить на методику його формування та розвитку. Словом, справді педагогічна постановка цієї проблеми - незаперечна заслуга Гербарта.

У Росії в пошуках інших шляхів засвоєння знань до вирішення проблеми інтересу підійшли Н.Ф. Бунаков, Н.І. Новиков, Н.І. Пирогов та ін Але найбільш докладно в контексті своєї педагогічної теорії розглядав проблему інтересу К. Д. Ушинський. Інтерес, на його думку, пов'язаний з потребою особистості і є її якісною характеристикою. Для розвитку інтересу важливо використовувати природну цікавість дитини, яке повинно переростати в допитливість. Він побачив і психологічні основи інтересу, зв'язавши його з увагою. При цьому, віддаючи належне розвитку довільної уваги, вказуючи, що не можна відкидати і мимовільну увагу, у розвитку інтересу в дитині він бачить шлях до розвитку в ньому прагнення до самоосвіти. К.Д. Ушинський переконливо показав, що інтерес забезпечує розумовий і моральне становлення особистості.

Г.І. Щукіна, Л.І. Божович, Н.Г. Морозова вважають, що пізнавальний інтерес має «пошуковий» характер. Ініціатива пошуку і самостійність у добуванні знань, висування і постановка пізнавальних завдань є найбільш характерними проявами пізнавального інтересу.

В даний час найбільш загальновизнаною є трактування пізнавального інтересу Г.І. Щукіної. На її думку, це «... виборча спрямованість особистості, звернена до сфери пізнання, до її предметної стороні і до самого процесу оволодіння знаннями» [8, с.75]. У своєму дослідженні ми і виходимо з цього визначення. Ми також орієнтуємося на характеристики пізнавального інтересу про те, що він спрямовує особистість на активний самостійний пошук знань і спосіб отримання цих знань. Пізнавальний інтерес може досягти такого розвитку, коли не задовольняється прямим розширенням знань про потрібну предметі, а викликає прагнення переробки цих знань, пошуку істотних зв'язків і відносин усередині цих знань.

Таким чином, пізнавальний інтерес - це глибока спрямованість особистості і стійкий мотив навчання. Він створює найбільш сприятливі умови для формування та розвитку нового стилю розумової роботи, прояву творчої індивідуальності, здібностей, обдарувань.

Психологічна структура пізнавального інтересу представляє собою сплав емоційно-вольових і розумових процесів в людині, які становлять єдине взаємопов'язане ціле. Своєрідними емоціями, властивими пізнавальному процесу, є здивування, пов'язане з тим, що щось нове вразило уяву і стан очікування того, що ще належить дізнатися, захопленість процесом діяльності, інтелектуальну радість, почуття успіху. Вольове начало в пізнавальному інтересі пов'язане з ініціативною самостійністю добування знань. Ядром пізнавального інтересу є розумові процеси.

Пізнавальний інтерес є утворенням що формується й розвивається. При спеціально створюваних певних педагогічних умовах пізнавальний інтерес можливо формувати в молодшому шкільному віці. При цьому він може стати достатньою мірою диференційованим, стійким і дієвим. Наявність пізнавальних інтересів у школярів піддається контролю за допомогою спеціальних критеріїв. Підвищенню пізнавального інтересу школярів сприяє використання на уроках сучасних інформаційних технологій.

1.2.Психолого-педагогічні аспекти підвищення пізнавального інтересу до навчальної діяльності через використання сучасних комп’ютерних технологій

Широка пізнавальна спрямованість (інтерес до знань, до подолання труднощів) формується всім ходом навчання в школі. Пізнавальні інтереси, як більш глибокі, вимагають для свого формування особливої роботи. Ще більш копіткої праці вимагає виховання мотивів самоосвіти.

Формуванню пізнавальних мотивів сприяють всі засоби вдосконалення навчального процесу: оновлення змісту та зміцнення міжпредметних зв'язків, вдосконалення методів навчання, розробка та розповсюдження методою проблем но-розвивального навчання, модернізація структури уроку, розширення форм самостійної роботи на уроці, активізація навчальної діяльності школярів на уроці, особлива система роботи з виховання прийомів самоосвіти (на уроці, на учнівських зборах, на годину класного керівника).

Застосування сучасних методів навчання вдосконалює всі види пізнавальних мотивів, перш за все широкі пізнавальні мотиви: інтерес до знань, до змісту і процесу навчання. У тій мірі, в якій учень бере участь у пошуку та обговоренні різних способів вирішення проблеми, різних шляхів його перевірки, у нього, безумовно, удосконалюються і навчально-пізнавальні мотиви - інтерес до способів добування знань. Стають більш зрілими і прийоми цілепокладання школярів. Проблемне навчання супроводжується ситуаціями вільного вибору завдань, атмосферою дискусій, що підвищує мотивацію престижності навчання, мотивацію прагнення до компетентності [6, с.68].

В останні роки дидакти підкреслюють необхідність оптимального поєднання різних методів, що дозволяє розкрити школярам нові знання у вигляді проблем і в той же час не упустити відпрацювання в учнів прийомів і способів роботи до рівня навичок і вмінь. З психологічної точки зору поєднання методів потрібно і для формування різних видів мотивації школярів.

Перераховані вище форми навчальної роботи збуджують всі види пізнавальних мотивів, викликають різного роду позитивні емоції від нових, більш «дорослих» форм роботи, від нових типів взаємовідносин з учителем, створюють атмосферу невимушеності та розкутості школярів, активізують процеси цілепокладання, коли школярі не бояться ставити самостійні цілі і т. д.

Основним резервом формування всіх видів навчально-пізнавальних мотивів і мотивів самоосвіти є активізація навчальної діяльності школярів. Ця активізація може здійснюватися в різних формах навчальної роботи школярів. Зазначимо деякі з них.

Мотиваційно-потребностная сфера співвідноситься з іншими структурними компонентами навчально-пізнавальної діяльності. Так, Г. І. Щукіна вивчала пізнавальні інтереси учнів у п'ятих - шостих класах та їх успішність, виявивши 3 групи інтересів (аморфні, широкі, стрижневі) рівень розвитку пізнавального інтересу, за даними спостережень автора та інтерв'ю з вчителями, відповідає, як правило, рівнем знань. Приміром, елементарним знанням відповідає і низький рівень інтересу, який збуджується: зовнішніми ефектами. Знанням глибоким відповідає інтерес до активного пошуку істотних зв'язків і об'єктивних, закономірностей. Однак, вважає Г. І. Щукіна, високий рівень знань не обов'язково пов'язаний тільки з цікавістю, він може забезпечуватись і іншими мотивами (борг, відповідальність), міцно засвоєними пізнавальними вміннями.

У дослідженні С. В. Анащенковой, виконаному під нашим керівництвом (1988), було виявлено певне співвідношення навчальної успішності з різними видами мотивації в групах молодших школярів перших - третіх класів, що мають різний рівень інтелекту. При високому інтелекті в групах та з пізнавальною і з соціальної мотивацією має місце висока успішність (4,7-4,4 бала). У групі із середнім рівнем інтелекту успішність оцінюється в межах 4,4-3,5 бала. У цій групі учні з переважанням пізнавальної мотивації мають більш високі бали, ніж школярі з переважанням соціальної мотивації. І, нарешті, в невеликій за чисельністю групі з низьким рівнем інтелекту успішність оцінюється в межах 2,7-2,9 бала. Результати даного дослідження дозволяють припустити, що вплив мотивації в якості внутрішнього чинника навчальної успішності опосередковується рівнем інтелектуального розвитку.

Розгляд пізнавальної мотивації у молодших школярів дозволило М. В. Матюхін зробити висновок про те, що різні види даної мотивації не в однаковій мірі пов'язані з успішністю. Дуже тісні зв'язки виявляються між прагненням до творчої діяльності та успішністю. Коефіцієнт їх кореляції дорівнює 0,507 (на рівні значущості 0,01). Коефіцієнт кореляції між прагненням до вибору важких завдань на уроці і успішністю дорівнює 0,537. Згідно з даним дослідженням, високий рівень прагнення до напруженої розумової діяльності характерний для більш успішних (3,9 бала), а високий рівень прагнення до різноманітності і новизні зустрічається у дітей з більш низькою успішністю (3,3 бала).

Серед різноманіття шляхів і засобів, вироблених практикою для формування стійких пізнавальних інтересів, виділимо захоплене викладання, новизну навчального матеріалу, історизм, зв'язок знань з долями людей, їх відкрили, показ практичного застосування знань у зв'язку з життєвими планами і орієнтаціями школярів, використання нових і нетрадиційних форм навчання, чергування форм і методів навчання, проблемне навчання, евристичне, навчання з комп'ютерною підтримкою, застосування мультимедіа-систем, використання інтерактивних комп'ютерних засобів, взаємонавчання (у парах, мікрогрупах), тестування знань, умінь, показ досягнень учнів, створення ситуацій успіху, змагання (з товаришами по класу, самим собою), створення позитивного мікроклімату в класі, довіра до учня, педагогічний такт і майстерність педагога, ставлення педагога до свого предмету, до студентів, гуманізація шкільних відносин і т. д.

Останнім часом постає питання - як використовувати сучасні інформаційні технології в навчанні і чи потрібні вони, адже раніше спокійно обходилися і без них. Але прогрес не стоїть на місці, а значить, і відмовлятися від нових впроваджень недоцільно.

Сучасні інформаційні технології надають величезні можливості для розвитку процесу освіти. Інформаційні технології дозволяють реалізовувати принципи диференційованого та індивідуального підходу до навчання. На занятті викладач дає можливість кожному, кого навчають самостійно працювати з навчальною інформацією, що дозволяє йому детально розібрати новий матеріал за своєю схемою. Інформаційні технології можна використовувати як для очного, так і для дистанційного навчання; в умовах як міської, так і сільської школи. Вони дають можливість реалізовувати світові тенденції в освіті, можливості виходу в єдиний світовий інформаційний простір. Застосування комп'ютерних технологій дозволяє підвищити рівень самоосвіти, мотивації навчальної діяльності; створює абсолютно нові можливості для творчості, набуття та закріплення різних професійних навичок, і, звичайно, відповідає соціальному замовленню, який держава пред'являє до школи [6, с.57].

Перш за все, сучасні інформаційні технології зруйнують монополію вчителя і підручника як єдиних джерел знань. Вони ж дадуть можливість отримувати повноцінні знання не тільки у формі обов'язково відвідуваних занять - дуже скоро стануть реальністю опосередковане спілкування "учень - комп'ютер - вчитель" як в синхронному ("on line"), так і в асинхронному режимах, а також така екзотика, як віртуальний клас. В умовах вільного, необмеженого доступу учнів до інформації стане практично неможливим звичне зараз навчання всіх на основі одного навчального плану і єдиних, так званих "базових" програм. Вчителю доведеться прийняти як реальності той факт, що обсяг знань, доступних учневі, дійсно невичерпний і, що учень може знати з тієї чи іншої дисципліни значно більше передбаченого програмою, але тільки в такому напрямку, який у цій програмі, можливо, взагалі не піднімалося . Сучасний комп'ютер має чудову можливість взяти на себе рутинну роботу по безпосередній передачі знань і фактів, повної або часткової перевірки повноти і міцності їх засвоєння, а також з відпрацювання багатьох стандартних умінь і навичок. Однак для того, щоб всі ці можливості могли бути реалізованими в масовому навчальному процесі, необхідна фундаментальна наукова, а потім науково-методична проробка самої концепції освіти в епоху комп'ютерів, глибинне переосмислення ролей та функцій кожного з суб'єктів педагогічного процесу [7, с.224] .

Педагог може вже зараз перекласти на комп'ютер значну частину своєї роботи. Однак саме в цьому виразі і криється одна з найбільш істотних помилок. Мова повинна йти не про те, щоб просто передати свої функції машині ("спихнути" свою роботу на ПК!), А про те, щоб звільнити час і сили вчителя для виконання завдань більш високого, специфічно "людського" рівня, де комп'ютер поки безсилий . Іншими словами, в умовах комп'ютеризації докорінно змінюються функції і учня, і вчителі. Учень - це очевидно - значною мірою звикає до самостійної роботи і починає набувати велику частину фактичних знань власною працею. Вчитель же бере на себе завдання більш складні:

- Сформувати стійкий пізнавальний інтерес як найдієвіший стимул для всієї подальшого навчання;

- Допомогти учням у визначенні напрямку їх особистих інтересів;

- Сформувати уявлення про ПК перш за все як про інструмент пізнання світу і навчити навичкам раціональної роботи за ПК;

- Підняти навчання на більш високий рівень узагальнення як всередині окремих навчальних дисциплін, так і у всій їх сукупності;

- Приділяти максимум уваги інтелектуальному і духовному розвитку учнів, спираючись, перш за все, на авторитет досліджуваних дисциплін;

- Всіляко розвивати і формувати мислення учнів, зміцнювати самостійність і творчу основу мислення [5, с.160].

На останньому моменті необхідно зупинитися особливо. Мислення учнів, отримавши з сукупності "ПК + ПО" потужну інструментальну та фактологічну підтримку, має ставати більш ефективним. Не вдаючись в деталі цієї фундаментальної психологічної проблеми, зазначимо тільки деякі характеристики процесу мислення, де позитивний вплив сучасних інформаційних технологій може бути найбільш відчутним:

- Активність,

- Критичність,

- Здатність до самонавчання та самовдосконалення,

- Чіткість і обгрунтованість суджень,

- Володіння навичками логічного аналізу,

- Самостійність висновків [7, с.63].

Звідси випливає, що в нових умовах основним і найголовнішим завданням педагога на будь-якому рівні стає саме розвиток мислення учнів. Якщо врахувати, що фактична основа знань може бути отримана учнями у процесі самостійної роботи за ПК, то педагогові залишається єдине - організувати на уроці атмосферу інтенсивного обміну думками, творчого застосування наявних знань до конкретних умов і завдань, тобто залучити всіх учнів до активної розумової роботу і навчити їх бачити задоволення в такій роботі. Звичайна, часто зустрічається диктатура викладача в даному випадку неприйнятна. Більш правильною буде організація спільного мислення, що протікає в рамках цілеспрямованого педагогічного спілкування. Таке спілкування повністю збігається з виниклим у 80-ті роки поняттям "педагогіка співробітництва", але тільки з появою в структурі "вчитель - учень" нового структурного ланки - ПК [6, с. 68].

Інженерія знань, а у вузькому сенсі - режисура комп'ютерних навчальних програм, - це абсолютно нова педагогічна спеціальність, необхідність якої проявляється і усвідомлюється тільки зараз, і зволікати з її створенням не можна, якщо ми не хочемо ще довгі роки епізодично, безсистемно користуватися випадково потрапляють в країну навчальними програмами таких, наприклад, фірм, як відома Apple Macintosh. Накопичений за два попередніх десятиліття фонд конкретних навчальних програм з окремих дисциплін, представлених на нашому комп'ютерному ринку, до теперішнього часу також став досить великим. На жаль, найбільш широко на ньому представлені електронні підручники лише двох напрямків - власне комп'ютерного профілю (програмування та робота з конкретними вузьконаправленими програмами) і навчання іноземним мовам. Є й інші - по окремих навчальних дисциплін різного профілю, але їх набір в цілому значно менше, і, крім того, вони вкрай рідко утворюють повний, закінчений цикл з того чи іншого предмету. Однак крім "прямих" підручників, безпосередньо передавальних обсяг знань з окремого предмета, з'явилося багато видаються на CD-дисках матеріалів близького, доповнюючого характеру - всілякі "Репетитори", "Довідники", "Студентські бомби", екзаменаційні білети з відповідями на них і т . п. Не можна ігнорувати і стихійно-лавинне поширення на CD і в Інтернеті всіляких рефератів, курсових і дипломних робіт тощо, які легко копіюються і видаються за свої. Звідси напрошується висновок: необхідні спеціальні оглядово-аналітичні видання, що висвітлюють панораму ринку комп'ютерних програм і матеріалів педагогічного призначення. Зважаючи на надзвичайну динамічності цього ринку раціональніше всього зробити таке видання, періодичними та електронним (з поширенням через Інтернет, як відомий журнал Internet Zone, і паралельно - на CD). І для практичної реалізації можливостей подібного журналу в усіх педагогічних вузах вкрай необхідний невеликий навчальний курс або спецкурс, який навчив би студентів орієнтуватися в морі існуючих програм, реально представляти їх професійний рівень і конкретні практичні можливості [5, с.52].

І, нарешті, ще один дуже простий і одночасно складний аспект: кожен професійно підготовлений педагог, природно, має відомої ерудицією в своїй сфері діяльності, знає свої інструменти - книги, прилади, обладнання - і вміє ними користуватися. Якщо вважати навчальні комп'ютерні програми частиною такого арсеналу, то неминуче випливає висновок: сучасний вчитель зобов'язаний знати існуючі програми за профілем своєї роботи, мати до них достатній доступ, добре уявляти призначення і можливості кожної з них і вміти ними користуватися як самостійно (для себе), так і в рамках реально проведеного уроку. Реальна ситуація в даному напрямку представляє поки одне велика біла пляма, і виправляти її можна тільки на державному рівні. У всякому разі, існуючі методкабінету і ИУУ просто зобов'язані мати у своєму штаті відповідних консультантів і максимально широкий фонд вільно поширюваного ПЗ, щоб проводити дієву, ефективну пропаганду комп'ютерних технологій в освіті. Інакше відставання масової педагогіки з роками буде все більш закріплюватися.

Використовуючи системи мультимедіа, що дозволяють об'єднати можливості комп'ютера і знання вчителя, стало можливим створення електронних підручників, які більш наочно, барвисто і з мобільним доступом інформації постануть перед учнями. Зміст підручника включає в себе такі розділи як: теоретична частина, контрольні завдання, лабораторні роботи, курсові роботи, питання для самоперевірки, що притаманне і традиційного підручника, але електронний підручник більш компактний (його обсяг дозволяє повністю розміститися на одному диску), у змісті його можуть використовуватися відеофільми і фрагменти звуку, що надає йому велику привабливість і оснащеність. У зверненні він простий і дозволяє учневі легко повернутися до тієї інформації, яку він не зрозумів. Натиснути кнопки клавіатури набагато швидше і простіше, ніж перегортати сторінки підручника тому. Таке нове шкільний посібник проявляє в учнів великий інтерес до навчання і бажання вивчати предмет у більш поглибленої формі, що, безсумнівно, позначається на їхньому рівні знань. Спосіб ведення уроку, коли вчитель пов'язаний з кожним учнем класу єдиної комп'ютерної мережею, дозволяє вчителю більш детально і персонально підійти до питання навчання учня, перевірити його рівень знань і надолужити "прогалини" в його знаннях [6, с. 79].

Таким чином, сучасні інформаційні технології відкривають можливості викладачам відмовитися від властивих традиційного навчання рутинних видів діяльності викладання, надавши йому можливість використовувати інтелектуальні форми праці, звільняють від викладу значної частини навчального матеріалу і рутинних операцій, пов'язаних з відпрацюванням умінь і навичок.

Впровадження сучасних інформаційних технологій в освіту дає можливість вибору оптимального набору технологій для організації навчального процесу. При виборі необхідно враховувати їх відповідність індивідуальним якостям учнів і специфічним особливостям конкретних предметних областей [7, с.270].

В умовах, коли комп'ютер займає все більш важливу і невід'ємну частину в сучасному суспільстві, використання сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі дозволяє забезпечити майбутнє країни грамотним поколінням, здатним розробляти і впроваджувати нові ідеї в усі сфери наук, а також сприяє підвищенню пізнавального інтересу учнів у навчальній діяльності.

Наступна глава буде присвячена використанню сучасних інформаційних технологій як засобу підвищення пізнавального інтересу молодших школярів до навчальної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Битянова, М.Р. Професія - школяр. Програма формування індивідуального стилю пізнавальної діяльності в молодших школярів. Посібник для вчителя [Текст] / М. Р. Битянова, Т. В. Азарова, Т. В. Земських. - М.; Генеза, 2000. - 67 с.

2. Соколова, Т.Є. Виховання пізнавальних інтересів молодших школярів засобами нових інформаційних технологій [Текст] / Т. Є. Соколова / / Початкова школа .- № 3.-2004 .- с. 265-274.

3. Каргінцева, Є.І. Шляхи формування пізнавальних інтересів молодших школярів у навчальній діяльності [Текст] / Є. І. Каргінцева / / Початкова школа .- № 11-12 .- 1992 .- с. 53.

4. Морозова, Н.Г. Вчителю про пізнавальному інтересі [Текст] / Н. Г. Морозова. - М.: Знание, 1979.-367 с.

5. Машбиць, Є.І. Комп'ютеризація навчання: Проблеми і перспективи. - М.: Знання, 1986. - 52 с. 1972. - С.456.

6. Домрачев, В.Г. Про класифікацію комп'ютерних освітніх інформаційних технологій [Текст] / В. Г. Домрачев, І. В. Ретинський / / Інформаційні технології. - 1996. - № 2. – 57-79 с.

7. Зайцева, Л.А. Використання інформаційних комп'ютерних технологій у навчальному процесі та проблеми його методичного забезпечення [Текст] / Л. А. Зайцева. - М.: Просвещение, 2003. – 17-

8. Щукіна, Г.І. Педагогічні проблеми формування пізнавальних інтересів учнів [Текст] / Г. І. Щукіна. - М.: Педагогіка, 1988. -75- 412 с.

9. Управління пізнавальною діяльністю учнів / Под ред. П. Я. Гальперіна і Н. Ф. Тализіної. - М.: МГУ, 270 с.

10. Щукіна, Г.І. Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів [Текст] / Г. І. Щукіна. - М.: ЛДПІ ім. А.І. Герцена, 1985. - 89 с.

11. Тализіна Н.Ф. Формування пізнавальної діяльності молодших школярів: Кн. для вчителя. - М.: Просвещение, 1988. - 312 с.