Зміст
ВСТУП……………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Теоретично-методичні основи дослідження світового ринку технологій
1.1. Сутність ринку технологій та його роль у світовій економіці……………………………………………………………5
1.2. Структура світового ринку технологій…………………………….7
1.3. Методика оцінки рівня розвитку світового ринку технологій……………………………………………………………9
РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та роль країн, що розвиваються на світовому ринку технологій
2.1. Сучасний стан та спрямованість розвитку різних країн світу на ринку технологій………………...…………………………………14
2.2. Передумови та фактори участі країн, що розвиваються у міжнародному технологічному обміні……………………………15
2.3. Динаміка розвитку ринків технологій країн, що розвиваються………………………………………..……………...17
2.4. Роль країн, що розвиваються у виробництві та експорті продукції інформаційно-комунікаційних технологій……………………….21
РОЗДІЛ 3. Проблеми та перспективи країн, що розвиваються на світовому ринку технологій
3.1. Стимулюючі фактори участі країн, що розвиваються у міжнародному технологічному обмін…………………………….24
3.2. Перспективні напрямки участі країн, що розвиваються на світовому ринку технологій………………………………………26
3.3. Шляхи активізації участі України у міжнародному технологічному обміні……………………………………………33
ВИСНОВКИ……………………………………………………………...36
Список використаних джерел……………………………………………39
ВСТУП
Науково-технологічний потенціал нині є визначальним фактором, що забезпечує конкурентоспроможність національної економіки. Сьогодні приріст валового продукту в найбільш розвинених країнах світу на 75-80% визначається інноваційними досягненнями, а у країнах, що розвиваються цей показник дуже низький. Саме тому, актуальність цієї проблеми полягає у виявленні недоліків, пріоритетних напрямків розвитку та можливих шляхів покращення та вдосконалення позицій країн «третього світу» на світовому ринку технологій. Це сприятиме позитивним змінам в життєдіяльності суспільства таких держав, виведенні їх економіки на новий рівень.
Науково-технічні послуги вносять радикальні зміни до системи міжнародної кооперації, розподілу суспільних ресурсів, передусім робочої сили та капіталів. Причому такі зміни є взаємно пов’язаними: потреба в збільшенні послуг у сферах комп’ютерно-інформаційних технологій, телекомунікацій, кредитно-фінансовому, страхувальному секторах, торгівлі, автосервісі, зумовили приплив до них як додаткової робочої сили, так і інвестицій.
За прогнозами експертів, найближчим часом обмін технологіями у світі посилиться. Такий висновок виходить, з одного боку, з прагнення індустріальних країн розширити масштаби НДДКР, підвищувати продуктивність праці та конкурентоспроможність продукції, що випускається, а з іншого - з гострої потреби розширення використання новітніх технологій у нових індустріальних країнах, у багатьох країнах з перехідною економікою та в країнах, що розвиваються.
Оволодіння передовими технологіями є ключовим моментом в досягненні конкурентних переваг національної економіки.
Актуальність даної роботи зумовлена величезним впливом розвитку та динаміки застосування передових технологій на економічне та суспільно-політичне становище країни у глобальному та локальному масштабах.
Метою курсової роботи є розкриття поняття світового ринку технологій та особливостей його функціонування в країнах, що розвиваються.
Основними завданнями курсової роботи було висвітлення сутності поняття ринку технологій та дослідити його структуру. Визначити місце та роль країн що розвиваються на світовому ринку технологій. Вивчити їх стан та можливі перспективи розвитку.
Курсова робота складається із 3 розділів. Містить 1 рисунок і 2 додатки.
Розділ 1. Теоретично-методичні основи дослідження світового ринку технологій

1.1. Сутність ринку технологій у світовій економіці.
Ринок технологій - система взаємовідносин споживачів технологій та їх складових та/або конкуруючих між собою постачальників цих технологій та їх складових, спрямованих на задоволення суспільних і державних потреб у відповідних технологіях, їх складових та продукції, виготовленій з їх застосуванням [1]. Таке визначення пропонується Законом України про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій.
Міжнародні документи ООН трактують поняття «технологія» як:
 набір конструкторських рішень, методів і процесів виробництва товарів і надання послуг;
 матеріалізовану або упредметнену технологію (машини, устаткування і т.д.)
Міжнародний технологічний обмін – це сукупність економічних відносин між іноземними державами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності, що мають наукову і практичну цінність.
Формування світового ринку технологій відбулося в другій половині 50-х – 60-і роки ХХ сторіччя, коли обсяг міжнародних комерційних операцій за технологіями перевищив масштаби національного обміну. Це дозволило виділити міжнародний обмін технологіями в окрему форму міжнародних економічних відносин. За даними МВФ кількість країн, що обмінюються технологіями з 1960 року збільшилося з двадцяти двох до вісімдесяти чотирьох держав, розширився обсяг щорічних ліцензійних операцій. Ці показники свідчать про зростаючу економічну роль для всіх учасників обміну технологіями. Прибуток від реалізації технологічного ресурсу на світовому ринку набагато вище, ніж експорт звичайних товарів. Технологічний обмін перевищує традиційні потоки товарів, послуг і капіталу.
Об’єктивними передумовами глобального розвитку і прискорення руху технологій в сучасних умовах є:
• становлення інформаційно-технологічного укладу суспільного розвитку;
• зростання пріоритетності, порівняно з факторами виробництва (капіталу, праці, природних ресурсів) нового фактора - інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний;
• підвищення вимог світового співтовариства до мінімізації технологічного і антропологічного впливу на навколишнє середовище.
Економічна доцільність експорту технології :
 джерело одержання доходів;
 форма боротьби за товарний ринок;
 спосіб обійти проблеми експорту відповідного товару;
 спосіб установлення контролю над закордонною фірмою через такі умови ліцензійної угоди як: обсяг виробництва, участь у прибутках.
 можливість доступу до інших технологій через «перехресне ліцензування»;
 можливість більш ефективного удосконалювання об'єкта ліцензії за участю покупця.
Економічна доцільність імпорту технології:
• доступ до нововведень високого технічного рівня;
• засіб економії витрат на науково-дослідні організації конструкторських робіт;
• засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорт;
• забезпечення використання національного капіталу і робочої сили;
• умова розширення експорту продукції, що випускається по закордонних технологіях;
• гарантія освоєння продукту або процесу за допомогою продавця.

1.2. Структура світового ринку технологій.
Світовий ринок технології — це сукупність міжнародних економічних відносин з приводу прибуткового використання прав власності на його об’єкти: технології продуктів, процесів та управління.
Об’єкти цього ринку можуть мати уречевлений або неуречевлений вигляд. До уречевлених належить товарна продукція виробничої сфери, яка переміщується між країнами каналами міжнародної торгівлі.
Товари класифікуються за коефіцієнтом технологічної місткості торгівлі, який відображає частку витрат на дослідження і розробки в обсязі витрат на виробництво товарів і торгівлю ними. Так, високотехнологічномісткими вважаються: аерокосмічне устаткування, комп’ютери, електроніка, ліки; середньотехнологічномісткими — автомобілі, хімікати, різна промислова продукція; низькотехнологічномісткими — будівельні матеріали, продукти харчування, чорні метали, текстиль, одяг, взуття.
Об’єкти світового ринку технології у неуречевленому вигляді представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нематеріальними носіями технологій продуктів, процесів та управління. Класифікувати їх за внутрішньою цілісністю можна лише умовно на позаринкові: інформаційні масиви друкованої спеціальної періодики, довідників, підручників, науково-технічних видань; знання, досвід і навички, що набуваються в ході досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо; потенційно ринкові: патенти, "ноу-хау", науково-технічна документація, копірайт, управлінський консалтинг тощо; ринкові: патентні й безпатентні ліцензії, інжиніринг, копірайт, франчайзинг, наукоємні послуги у сферах виробництва, обігу та управління, підготовка персоналу тощо.
На сучасному світовому ринку технології функціонують суб’єкти всіх структурних рівнів міжнародної економіки:
— на моно- і мікрорівнях — університети та наукові заклади, бізнес-центри, венчурні фірми, інноватори-індивідуали, частка яких становить до 2/3 світового обсягу "чистих" новацій;
— на мезорівні — транснаціональні та багатонаціональні корпорації, національні компанії й науково-технічні комплекси (дослідницькі, технологічні парки та ін.), які є провідними патентувачами та забезпечують комерційну і виробничу реалізацію до 2/3 світового обсягу інновацій;
— на макрорівні — держави і національні науково-технічні системи, роль яких в еволюції цього ринку є визначальною;
— на мегарівні — міждержавні утворення та інтеграційні діяльність підприємств на світовому ринку технологи угруповання, в межах яких зусилля зосереджуються на окремих ключових напрямах НТР;
— на метарівні — міжнародні організації, насамперед системи ООН, серед численних функцій яких слід особливо вирізнити технічне сприяння країнам, що розвиваються (некомер-ційна дифузія технологій).
Географія поширення досягнень НТР є дуже нерівномірною і в основному залежить від науково-технічних потенціалів країн. Так, 9/10 світового обсягу патентів та ліцензій, а також витрат на науково-дослідні та проектно-експериментальні розробки припадає на десять розвинутих країн: США, Японію, Велику Британію, Німеччину, Францію, а також Італію, Нідерланди, Швецію, Швейцарію. Хоча ці країни є основними "постачальниками" технологій на СРТ, більшість із них залишається нетто-імпортерами, їхні платежі за придбані патенти і ліцензії значно перевищують надходження за продаж власних. Позитивне сальдо ліцензійної торгівлі мають протягом останніх десятиріч лише США, Велика Британія та Швеція.
Характерним, як можна помітити з наведених даних, є надвисокий ступінь монополізації світового ринку технології, що набагато вищий, ніж в інших сегментах міжнародної торгівлі. До 90 % нових технологій спрямовуються внутрішньокорпо-ративними каналами, відповідна частина платежів надходить від закордонних філій до материнських компаній.
Форми та канали міжнародної передачі технології. Неоднорідність НТП, наявність різноманітних форм і напрямків розвитку науки та техніки обумовили факт неоднорідності світового ринку технологій та привели до формування таких його сегментів:
 ринок патентів та ліцензій;
 ринок наукоємної ( технологічноємної ) продукції;
 ринок високотехнологічного капіталу;
 ринок науково-технічних спеціалістів.
Ця класифікація має велике практичне значення, оскільки вона визначає формалізацію умов вибору найбільш ефективних форм передачі технології та умов зовнішньоекономічних контрактів.
Існує 2 типи економічного механізму передачі технологій, які відрізняються трактуванням процесу утворення та розподілу вартості між учасниками угоди про науково-технічний обмін або співробітництво.

1.3. Методика оцінки рівня розвитку світового ринку технологій.
Проведення оцінки розвиту ринку технологій, особливо у великомасштабних рівнях (світовий ринок) є завданням важливим, проте дуже складним, оскільки поняття ринку технологій включає в себе як матеріальні технології, послуги та інформацію, так і інтелектуальні кадри, і спрямоване на забезпечення циклу наука-техніка-виробництво-ринок. Разом з тим міжнародні технологічні послуги можуть бути і формою кооперування виробництва, засобом сприяння товарній торгівлі, іншим формам міжнародного співробітництва.
Методика оцінки рівня розвитку світового ринку технологій включає у себе наступні пункти:
1) правові засади міжнародної передачі технології;
2) передумови міжнародної передачі технології;
3) доцільність міжнародної передачі технології;
4) форми та канали міжнародної передачі технології;
5) вартісна оцінка технології на світових ринках:
 принципи ціноутворення на науково-технічну продукцію;
 методи цінових розрахунків;
 послідовність цінових розрахунків;
 визначення верхньої ціни продажу технології;
 визначення можливої ціни продажу технології.
На рівні країн чи ТНК користуються конкретизованими методами вартісної оцінки розвитку технологій та розрахунками індексів для порівняння рівня їх технологічного розвитку чи конкурентоспроможності.
У макроекономічному вимірі одним із ключових критеріїв активності інноваційної діяльності та довгострокової конкурентоспроможності країни є кількість патентів, які реєструються у значущих з погляду критеріїв світового ринку сферах. Чим більша кількість зареєстрованих патентів та ліцензій, тим вищий рівень посідає країна на ринку технологій.
Експертний (ринковий) метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає використання методу порівняльних продаж, тобто у прямому порівнянні оцінюваного об’єкта з іншим, аналогічним по якості призначенню і корисності, який був проданий в зіставлений час на аналогічному ринку.
Метод критичних технологій полягає у статистичному і бібліографічному аналізі стану та динаміки розвитку технологій. Застосовується набір характерних ознак для виміру критичності конкретних технологій. Проводиться аналіз технологічних областей з великим інноваційним потенціалом. Він частково співставляється із експертним методом.
Ще одним критерієм оцінки вважається розрахунок на одиницю витрат, валютний ефект від реалізації технологічного ресурсу на світовому ринку. Така характеристика дає значно точніший показник стану розвитку країни на ринку технологій аніж прибуток за експорт звичайних товарів.
Для повної оцінки рівня розвитку країни на міжнародному технологічному ринку, пропонуємо використати метод DEA [2], котрий об’єднує у собі усі вищеописані методи. З застосуванням моделі „чорного ящика”, „входи” та „виходи” системи (науково-технологічної сфери) (додаток 1). Розрахунок затрат на кожен із показників “входу” та їх співставлення із результатами та прибутками від реалізації “виходу” дає можливість розрахувати показник ефективності використання наявного потенціалу. Порівняльний аналіз ефективності використання потенціалу здійснюється за такими показниками, як загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності та чисельність фахівців, які виконували наукові та науково-технічні роботи (в розрахунку на одну особу). До показників ефективності віднесено загальний обсяг реалізації ліцензійної продукції та величину валового регіонального продукту (в розрахунку на одну особу).
Важливу роль в оцінюванні національного технологічного розвитку відіграють індекси: технологічного прогресу, розроблений Центром міжнародного розвитку Гарвардського університету; технологічних досягнень, розроблений фахівцями ООН[3]. Ці індекси визначають методом встановлення значущості окремих індикаторів науково-технічного та економічного розвитку як вхідних (витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), кількість вчених тощо), так і результуючих (кількість патентів, проданих ліцензій, публікацій тощо).
Індекс технологічних досягнень було розроблено з метою виявлення рівня створення (розповсюдження) технології та зміцнення людського потенціалу. Враховуючи комплексність індексу як узагальнюючого показника за повним спектром технологій, розробники використали непрямі показники вимірювання технологічних досягнень країни за чотирма складниками: створення технології; розповсюдження сучасних інновацій; поширення дещо застарілих інновацій; людський капітал. Що ж до індексу технологічного прогресу, то основною його метою є оцінка конкурентоспроможності країни. Оскільки технологічний розвиток є головним механізмом економічного розвитку, індекс містить три складники: інновації; обсяги високотехнологічної продукції; застосування інформаційно-комунікаційних технологій. Кожен з них оцінюється з використанням статистичних даних і даних спеціальних обстежень. Проте, використання індексів, особливо у світовому масштабі, дуже часто спричиняє виникнення проблеми збору та опрацювання статистичної інформації. Невідповідність світових статистичних баз даних у різних країнах призводить до часткової некоректності досліджень, наслідком чого є недостатня достовірність одержаних результатів.
Сумарний інноваційний індекс характеризує ефективність національних інноваційних систем країн (НІС). Він охоплює 29 індикаторів, які характеризують профіль НІС за такими групами: 1) людські ресурси (відображає наявність висококваліфікованих і освічених людей), 2) фінансування та підтримка (включає показники фінансування інноваційних проектів та державної підтримки), 3) інвестиції фірм (охоплює різні форми інвестицій в інноваційну діяльність), 4) зв’язки та підприємництво (характеризує підприємницькі зусилля та співпрацю інноваційних фірм між собою і державним сектором), 5) пропускна заданість в інноваційному процесі (охоплює показники захисту прав власності, технологічного балансу), 6) інноватори (вимірює кількість фірм, які впровадили інновації на ринку або в рамках своїх організацій, як технологічні так і нетехнологічні), 7) економічні ефекти (відображає вплив інновацій на зайнятість, експорт та продажі). Перша та друга групи індикаторів відображають рушійні сили інноваційної діяльності, які є зовнішніми по відношенню до підприємств.
Оцінювання ефектів та ефективності участі країни в міжнародному технологічному обміні необхідно розглядати як основу розробки конкретних програмно-цільових заходів щодо стимулювання розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності і розробки довгострокової стратегії зміцнення економічної безпеки держави.
Дослідження процесу міжнародної передачі технологій може здійснюватися на основі експертних оцінок задля виявлення його позитивних та негативних наслідків або за допомогою розрахунку таких економічних показників, які можуть найбільш адекватно відобразити вплив на економіку. В обох випадках результативність аналізу залежатиме як від обраної методики, так і від підбору актуальних та достовірних статистичних даних. Міжнародний трансфер технологій полягає у обміні науково-технологічними досягненнями (результатами досліджень, проектних, конструкторських робіт, винахідництва), а також послугами та людським капіталом. Сутність економічних результатів цього процесу у загальному випадку доцільно визначати шляхом зіставлення необхідних затрат та вірогідних результатів.



РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та роль країн, що розвиваються на світовому ринку технологій

2.1. Сучасний стан та спрямованість розвитку різних країн світу на ринку технологій.
Сучасні міжнародні науково-технічні зв'язки являють собою комплекс найрізноманітніших відносин, що виникають, як на рівні організацій, підприємств, об'єднань підприємств, так і на рівні держав і міждержавних організацій. Вони здобувають різні форми обміну, співробітництва, що розвиваються, удосконалюються, доповнюють один одного. Такий обмін науково-технічними досягненнями може мати як безкоштовну, так і комерційну основу.
Розвиток науково-технічного потенціалу економіки країни з низьким рівнем розвитку, чи країни що розвивається, може бути забезпеченим тільки за умов активної регулюючої та стимулюючої ролі держави. Йдеться як про фінансове забезпечення науково-технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази. За напрямком застосування та розвитку технологій країни світу можна поділити на кілька основних типів:
- високорозвинені країни, основні центри, де сконцентровані світові технологічні ресурси: США, Японія, країни Західної Європи (зокрема члени ЄС);
- країни, що розвиваються, з імпортно-експортною спрямованістю торгівлі технологіями. До них відносяться Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина та майже всі постсоціалістичні країни. Вони цілеспрямовано здійснюють закупівлю іноземних технологій для рішення великих економічних проблем, а експортують ліцензії в основному в сусідні держави;
- країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю торгівлі технологіями. До цієї групи відносяться Таїланд, Алжир, Панама й ін. Ці країни здійснюють закупівлю нових технологій переважно у виді супутніх ліцензій при будівництві промислових об'єктів;
- країни, що розвиваються, з епізодичним характером торгівлі технологіями. До них відносяться в основному найменш розвинуті країни (“третій світ”).
Подібну класифікацію проходять країни залежно від їх ролі у міжнародній торгівлі ліцензіями. Класифікація подана у додатку Б.

2.2. Передумови та фактори участі країн, що розвиваються у міжнародному технологічному обміні.
Для країни, котра перебуває в стані глибокої структурної кризи та відчуває фінансовий дефіцит, існують об'єктивні труднощі у проведенні широких фундаментальних досліджень, що є базою прикладних розробок для впровадження в промисловості. Цим фактом часто користуються високорозвинені країни та ТНК, створюючи підприємства по випуску комплектуючих виробів, що поставляються на дочірні підприємства в інших країнах з метою підвищення власних прибутків за рахунок дешевої робочої сили. Нерідко ТНК переміщує в країни, що розвиваються, виробництво товарів, життєвий цикл яких минув, і прибуток від реалізації яких поступово зменшується. Технологія, яка передається країнам, що розвиваються, як правило, погано пристосована до їх можливостей, оскільки вона розроблена з урахуванням рівня розвитку і структури промисловості розвинутих країн. І хоча в такий спосіб проходить міжнародний обмін технологіями, проте його ефективність для країни, що розвивається доволі низька.
Тому, для підтримання конкурентоспроможності, країни, що розвиваються, змушені розвивати свою технічну базу в тому самому напрямі, що й розвинуті країни. Для покращення економічного становища країн з низьким рівнем розвитку життєво необхідною стала потреба розробки власних технологій. Купівля передової іноземної технології є важливим засобом подолання технічної відсталості, створення власної промисловості, яка здатна задовольнити потреби внутрішнього ринку і зменшити залежність від імпорту.
Конкуренція в країнах, які розвиваються, посилюється. Місцеві компанії збільшують інвестиції в дослідження та розробки для того, щоб мати можливість запропонувати конкурентоспроможну продукцію.
Обмін науково-технічними знаннями забезпечує окремим країнам, що не мають достатньо фінансових ресурсів для проведення НДДКР, досягнення високих темпів економічного розвитку за рахунок використання передових технологій інших країн.
Докорінні зміни в національних системах управління наукою та НДДКР у країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) сталися в першій половині 90-х років. Характер цих змін визначали два важливих фактори:
• по-перше, подальша активізація інтеграційних процесів у Західній Європі, що відображається в прискоренні інтернаціоналізації процесів НДДКР та виникненні елементів загальноєвропейської науково-технологічної системи, створенні «єдиного технологічного простору»;
• по-друге, руйнування на Сході Європи соціалістичної системи та виникнення нових держав, що почали створювати свої власні національні науково-технічні системи. Процеси адаптації цих систем до нових соціально-економічних умов функціонування були болісними. Зазвичай, зміни на Сході супроводжувалися скороченням науково-технічного потенціалу та серйозними вадами в його структурі.
Країни ЦСЄ активно приєднуються до процесу інформатизації, використовуючи насамперед імпортовану техніку і технології. Національні підприємства і фірми ряду країн стають активними учасниками обміну в рамках міжнародних інформаційних мереж.
Останнім часом стрімко збільшується кількість науково-технічних працівників і зміцнюються позиції в області високих технологій країн, що раніш вважалися країнами «третього світу». Це зумовлено, з одного боку стрімким розвитком технологій у передових країнах світу та їх бажанням створити таку структуру міжнародного поділу праці, яка забезпечувала б економічну і технічну залежність країн, що розвиваються. З іншого, зміна політичних та економічних напрямів розвитку багатьох країн призвела до покращення стану фінансування НДДКР та підвищення наукового рівня. На основі таких передумов відбулися суттєві позитивні зміни у напрямку розвитку технологій у таких країнах як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Таїланд, Індія, Китай.

2.3. Динаміка розвитку ринків технологій країн, що розвиваються.
Динамічний розвиток науково-технічного потенціалу економіки може бути забезпеченим тільки за умов активної регулюючої та стимулюючої ролі держави. Про це свідчить досвід усіх провідних ринкових держав, динамічних країн Південно-Східної Азії. Йдеться як про фінансове забезпечення науково-технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази.
Підвищення експортної активності технологій країн ЦСЄ у перші після радикалізації реформ роки (на початку 90-х років) було насамперед пов’язане зі сферами виробництва, які не належали до високотехнологічних, наукомістких. Наприклад, у галузях машинобудування це були переважно вироби середньої складності. Що стосується галузей високої технології (наприклад, виробництва комп’ютерів, високоякісних телевізорів та ін.), то тут експорт був передусім пов’язаний з поставками деталей і вузлів для іноземних фірм або виробів, що збиралися з імпортних деталей (особливо у Польщі) або таких, що здійснюються філіями відомих західних корпорацій (особливо в Угорщині). Іншими словами, задовільне у кількісному вимірі експортне зростання не супроводжувалося адекватною якістю цього зростання. Тільки після завершення країнами ЦСЄ критичної фази трансформації сталися якісні зрушення і початок наростання експорту більш технологічних виробів на ринки розвинених країн. Саме група машин і обладнання стає останнім часом найдинамічнішим сектором у структурі експорту відносно більш успішних країн ЦСЄ (Польщі, Угорщини, Чеської Республіки). Це веде до підвищення частки високотехнологічного експорту в структурі експорту готових виробів у країнах регіону, хоча високого рівня, характерного для найбільш розвинених країн, він досяг лише в Угорщині — до 21 %. Цей показник вигідно вирізняє цю країну на фоні інших держав ЦСЄ: Болгарія — 4 %, Польща — 3, Румунія — 2, Словаччина — 3, Словенія — 4, Чеська Республіка — 8 %.
Для країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) загалом властива активна політика в сфері науково-технічного розвитку: витрати на НДДКР до радикалізації реформ становили 2,5—3 % ВВП. В 90-ті роки, особливо на початку, в країнах Центрально-Східної Європи мало місце різке скорочення всіх параметрів науково-дослідної сфери: витрат на дослідження та розробки, чисельності наукових кадрів та інститутів, масштабів патентування. Найбільш суттєво впали обсяги витрат на НДДКР (рис.1). Якщо на кінець 2000 років вони почали відновлюватися в таких країнах як Угорщина, Словенія, Чехія, Румунія, то у Болгарії, Польщі Словаччині тенденція падіння продовжувалася.
Крім того, пільгове одержання результатів НДДКР з колишнього СРСР у рамках обміну за програмами РЕВ припинилося, що істотно ускладнило ситуацію для розвитку галузей високої технології. Однак із завершенням критичної фази трансформаційного процесу практично в усіх країнах спостерігається зростання уваги до розвитку науки і технологій і підвищення витрат на такі цілі. Однак цей показник все ще залишається на низькому рівні: в Болгарії — 0,57 %, Польщі — 0,77, Румунії — 0,72, Словаччині — 1,05, Словенії — 1,46, Чеській Республіці — 1,2, Угорщині — 0,68 %.


Активність більшості країн ЦСЄ в науково-технічній сфері знову почала зростати під впливом збільшення попиту на наукоємну продукцію на світовому ринку та адаптації національних систем НДДКР до умов ринкової економіки. Країни інтенсифікували наукові дослідження та розробки з метою підвищення конкурентоспроможності власних економік та скорочення технологічного відставання від розвинутих країн Заходу. Найбільших успіхів, за думкою експертів ЄС, досягли Угорщина, Словенія та Чехія.
Аналіз сумарного інноваційного індексу свідчить, що жодна з країн ЦСЄ не досягла середнього європейського рівня (рис.1). Найкраще значення індексу серед країн ЦСЄ має Словенія. Для 2008 року він склав 0,448, для 2009 року – 0,466. Найбільш низьке значення індексу притаманно Болгарії (0,227 для 2008 року та 0,231 для 2009 року) [4].
Унаслідок збільшення інтелектуальної еліти «третій світ» усе більше завойовує позиції в деяких передових галузях промисловості.
Основними двигунами інновацій вважаються Китай та Індія, на які припадає 20% світових інвестицій у НДДКР. Особливо вигідна в такому контексті розробка простих, бюджетних продуктів ("frugal products") для нижнього та середнього ринкових сегментів.
За Китаєм та Індією закріпилася позиція найвагоміших центрів інновацій. В останні 5 років інвестиції цих країн в НДДКР подвоїлися і досягли 200 млрд. доларів у Китаї і 40 млрд. доларів в Індії [5]. Таким чином, в сумі ці країни складають близько 1/5 глобальних витрат на НДДКР. У рейтинг 20 найбільших інновативних підприємств світу на даний момент входить 5 компаній, і всі вони - з Китаю, Індії та Бразилії. Ці країни належать до 20 так званих "фокусних" країн, де до 2030р. очікується найбільше економічне зростання.
Бразилія, Індія, Китай, Туреччина, Кіпр, Аргентина, Мексика продемонстрували потужне зростання протягом останнього десятиліття, але разом з тим ця частина країн значно відставала від інших. Тобто в цій групі спостерігається процес розбіжності: на південь від групи країн (Бразилія, Індія, Китай і Туреччина) темпи зростання ефективності інноваційної діяльності значно вищі за середні. Дещо нижчі, проте позитивні показники мають: Аргентина, Колумбія, Єгипет, Індонезія, Іран, Ірак, Малайзія, Мексика, Нігерія, Пакистан, Перу, Росія, Саудівська Аравія, ПАР, Таїланд та В'єтнам.
Загалом для країн що розвиваються характерна позитивна динаміка економічної та інноваційної ефективності. Зростання ВВП на душу населення на період 1995-2006 роки склав 9,92 (для високорозвинених країн він становив 1,75). Зростання ефективності інновацій у діяльності фірм та їх результативність за 1995-2005 роки зросли на 16,7 (1,15), підвищення ефективності людських ресурсів за той же період склало 4,1 (0,34). Динаміка розвитку інфраструктури становить 12,2 (1,81) [6].
Спираючись на такі дані легко помітити інтенсивну динаміку розвитку країн що розвиваються у порівнянні із аналогічними показниками для високорозвинених країн світу.

2.4. Роль країн, що розвиваються у виробництві та експорті продукції інформаційно-комунікаційних технологій.
Конкуренція в країнах, які розвиваються, посилюється. Місцеві компанії збільшують інвестиції в дослідження та розробки для того, щоб мати можливість запропонувати конкурентоспроможну продукцію. Основними двигунами інновацій вважаються Китай та Індія, на які припадає 20% світових інвестицій у НДДКР. Особливо вигідна в такому контексті розробка простих, бюджетних продуктів ("frugal products") для нижнього та середнього ринкових сегментів. Ці продукти потім успішно експортуються на західні ринки - відбуваються так звані "зворотні інновації". Тим не менше, щоб використовувати величезний інноваційний потенціал країн, які розвиваються, західним підприємствам слід локалізувати велику кількість операцій в ланцюжку вартості від розробок до збуту. При цьому ставку потрібно робити на модульні продукти на основі стандартних комплектуючих.
Зросла роль міжнародного обміну технологіями як фактору розвитку конкурентних переваг суб’єктів господарювання багатьох країн у контексті загострення конкуренції між економіками окремих держав у світовому господарстві в умовах глобалізації. Даний фактор впливає на формування конкурентних переваг країн опосередковано – через вплив на інноваційну систему країни та ті технологічні зміни, що відбуваються у виробництві. У залежності від механізму впливу міжнародного обміну технологіями на конкурентні переваги країни виділяють два типи країн: держави, що сформували конкурентні переваги, використовуючи залучену з-за кордону технологію, та країни, які орієнтувалися в розвитку національної економіки на внутрішні технологічні досягнення.
У 1994р. загальний темп економічного росту в країнах, що розвиваються, наблизився до 6%, що в 3 рази більше, ніж у США, Японії або Західній Європі [7]. Особливо треба відзначити Південну Корею, Тайвань, Таїланд і Сингапур, і трохи пізніше до них приєдналися деякі країни Латинської Америки й Індія. Наприклад, в області науки, техніки, програмного забезпечення Мексика готує стільки ж фахівців як Франція, Південна Корея – більше, ніж будь-яка країна Європи (крім Німеччини), Індія або Китай – більше чим Франція і Німеччина разом узяті [8].
Індія, де вдвічі більше інженерів-програмістів, чим у Японії або Німеччині, створила успішно зростаючу індустрію програмного забезпечення, у якій зайняте близько 300 тис. чоловік. Компанії зі штаб-квартирами в Індії роблять комп'ютерні програми, мікросхеми, специфікації комп'ютерів для декількох ведучих фірм США.
Найбільший вплив у цій сфері робить Східна Азія. Вони мають рівень грамотності вище, ніж у США. Південна Корея, що була в 1960р. на рівні країн Африки південніше Сахари, обігнала Англію по показниках ВНП.
Східноазіатські і латиноамериканські ринки вже мають велике значення для багатьох американських експортерів, особливо виробників дорогих споживчих товарів і засобів виробництва, тому що Японія і Європа переживають спад.
Недорогі та прості у використанні продукти в країнах, які розвиваються, користуються набагато більшою популярністю, ніж дорогі з широким набором функцій. Щоб задовольняти такі вимоги, місцеві компанії все частіше розробляють власні бюджетні альтернативи (так звані "frugal products"). "Ці прості продукти виготовляються спеціально для нижнього і середнього ринкових сегментів країн, які розвиваються, але часто знаходять попит і на зрілих ринках. Це так званий феномен "зворотних інновацій". Недорогі продукти в західних країнах являють собою своєрідне доповнення до високотехнологічних дорогих продуктів", (д-р Уве Кумм.)
Таким чином, прості рішення мають великий успіх по всьому світу: їх оборот щороку зростає на 7%, а в Китаї та Індії - на 10%. Але підприємствам, які хочуть зробити ставку на локалізацію продукції для країн, які розвиваються, необхідно інвестувати в НДДКР на місцях, щоб відповідати потребам місцевого ринку.
Багато підприємств на сьогоднішній день вже усвідомили, наскільки важливо розробляти та виробляти локально. Більше 2/3 компаній планують до 2020 року виготовляти близько 20% своєї продукції в країнах, які розвиваються, і ця тенденція розширюється. При цьому важливу роль відіграє модуляризація товарних стратегій. Тільки з використанням стандартних комплектуючих та інтерфейсів компанії зможуть знизити виробничі витрати і більш гнучко реагувати на коливання попиту.
Поширення інформаційно-комунікаційних технологій у країнах, що розвиваються стійко набирає обертів. Найбільшу популярність у країнах «третього світу» набули мобільні телефони. Кількість абонентів мобільного телефонному зв'язку у країнах протягом останніх п'яти років майже потроїлася.
Революція у сфері інформаційно-комунікаційних технологій охоплює держави, що розвиваються. Таким чином у цих країн з'являється змога скоєння стрімкого технологічного ривка, який сприятиме швидкій модернізації їх економіки.
РОЗДІЛ 3. Проблеми та перспективи країн, що розвиваються на світовому ринку технологій

3.1. Стимулюючі фактори участі країн, що розвиваються у міжнародному технологічному обміні.
Об'єктивна диференціація інноваційного процесу у фірмах різних країн обумовлює відмінність технологічного рівня національних економік і, як наслідок, відмінність позицій держав на світовому ринку технологій. Міждержавні відмінності мають кількісний та якісний характер. Кількісні відмінності стосуються обсягів коштів, які виділяються на науково-технічний розвиток та імпорт технологій, а якісні - напрямків досліджень та розробок, орієнтації експорту та імпорту науково-технічної продукції тощо.
Сформований у країні науково-технічний потенціал (виражений через продуктові та технологічні характеристики) та можливості міжнародної передачі технології передбачають пошук оптимального поєднання власних НДДКР, нововведень та запозичених науково-технічних результатів. Таке поєднання виявляється у селективному науково-технічному розвитку держави або окремого підприємства. У тих галузях науки і техніки, які не входять до сфери спеціалізації даної країни або фірми, підвищення технічного рівня досягається за рахунок закордонних технологій. У рамках селективної науково-технічної політики придбання технології виступає як свого роду "компенсатор" недостатнього обсягу затрат на НДДКР у непрофільних галузях.
Ефективне управління процесом міжнародної передачі технології передбачає визначення джерел ефекту комерціалізації власної технології та проявів ефекту придбання закордонної технології. Ці ефекти проявляються на практиці у різноманітних формах короткострокового та стратегічного характеру.
Більшість країн, що розвиваються не мають достатньо фінансових ресурсів для проведення НДДКР, тому обмін науково-технічними знаннями забезпечує окремим країнам досягнення високих темпів економічного розвитку за рахунок використання передових технологій інших країн.
Причини міжнародного обміну технологіями:
1) нерівномірність економічного розвитку окремих держав і неоднаковий рівень розвитку науки та техніки в різних країнах, зосередження окремих їх видів у різних країнах, що зумовлює виробництво ними певних товарів на більш ефективному рівні, ніж в інших країнах. У таких умовах країни, що не мають можливості витрачати великі кошти на наукові дослідження, купують іноземні науково-технічні знання і використовують їх у своїй промисловості. Приклад – Японія. Її доля в світовому імпорті ліцензій складає 16 %;
2) для країн, що розвиваються, придбання іноземної технології є важливим засобом подолання технічного відставання і створення власної промисловості;
3) монополізація НТП великими фірмами. Часто тільки їм під силу здійснення довгострокових дорогих науково-дослідних робіт;
4) загострення конкурентної боротьби на світовому ринку. Крупні ТНК розглядають експорт нових досягнень науки та техніки як один із засобів створення своїх філій за кордоном чи встановлення контролю над фірмами інших країн;
5) розвиток місцевих можливостей щодо вдосконалення технології з урахуванням потреб національної економіки.
До міжнародного технологічного обміну залучені:
а) наука – теоретичні закономірності пізнання природи;
б) техніка – досвід перетворення природи;
в) виробництво – створення матеріальних благ;
г) управління – дії щодо вирішення виробничих та інших завдань.
Економічна доцільність експорту технології :
 джерело одержання доходів;
 форма боротьби за товарний ринок;
 спосіб обійти проблеми експорту відповідного товару;
 спосіб установлення контролю над закордонною фірмою через такі умови ліцензійної угоди як: обсяг виробництва, участь у прибутках.
 можливість доступу до інших технологій через «перехресне ліцензування»;
 можливість більш ефективного удосконалювання об'єкта ліцензії за участю покупця.
Економічна доцільність імпорту технології:
• доступ до нововведень високого технічного рівня;
• засіб економії витрат на науково-дослідні організації конструкторських робіт;
• засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорт;
• забезпечення використання національного капіталу і робочої сили;
• умова розширення експорту продукції, що випускається по закордонних технологіях;
• гарантія освоєння продукту або процесу за допомогою продавця.

3.2. Перспективні напрямки участі країн, що розвиваються на світовому ринку технологій.
В сучасних умовах міжнародному технологічному обміну притаманні наступні тенденції:
1. Інтенсивний та випереджальний розвиток ринку наукоємних технологій. Обсяг світової торгівлі ліцензіями на об’єкти інтелектуальної власності щорічно зростає на 12%, в той час як темпи зростання світового виробництва не перевищують 2,5-3% на рік. За прогнозами експертів, річний обсяг ринку високотехнологічної продукції і послуг виросте за найближчі 15 років з 2,9 до 10-12 трлн. дол. США, а обсяг ринку паливно-енергетичних ресурсів – усього лише з 0,7 до 1,2-1,4 трлн. дол.
2. Глобалізація ринку інновацій. Створення і використання знань, технологій, продуктів і послуг набуває глобального характеру.
3. Динамізація та загострення конкуренції. Інновація стає головним інструментом в конкурентній боротьбі. Жорстока конкурентна боротьба на ринку високих технологій за нові ідеї та розробки, фінансові ресурси, інтелектуальні ресурси. Інновація все більше стає необхідним засобом створення конкурентних переваг, завоювання національного i міжнародного ринків. Досвід успішних компаній свідчить, що сьогодні виграє той, хто постійно займається інноваціями. Можна навести багато яскравих прикладів, коли у відповідь на атаку конкурента компанія не реагувала традиційним методом зниження цін, а інноваціями. Наприклад, Honda у відповідь на випад компанії Yamaha вибрала інноваційну стратегію і випустила на ринок 113 нових моделей мотоциклів, не залишивши супернику жодних шансів на успіх.
4. Лідерство розвинутих країн світу. Розширення кола країн-експортерів та імпортерів технологій. Основними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси є США, Японія і країни Західної Європи (зокрема члени ЄС). Вони є лідерами в створенні та впровадженні інновацій. Якщо ж врахувати досягнення країн по впровадженню інновацій, то акценти в загальному рейтингу дещо міняються в сторону нових-країн лідерів, які досягли успіхів в комерціалізації інновацій, наприклад, частка Південної Кореї на світовому ринку цивільної наукомісткої продукції складає 27%, в той час як в країн ЄС – 21%, в США – 15%.
Останнім часом стрімко збільшується кількість науково-технічних працівників і зміцнюються позиції в області високих технологій країн, що раніше вважалися країнами «третього світу». Особливо треба відзначити Китай, Південну Корею, Тайвань, Таїланд і Сінгапур, і трохи пізніше до них приєдналися деякі країни Латинської Америки й Індія. Ці країни сфокусовуються на чотирьох напрямках:
1) покращення науки, інженерна та математична освіта;
2) залучення високоосвічених іммігрантів;
3) збільшення державних витрат на дослідження;
4) податкові пільги.
Індія, де вдвічі більше інженерів-програмістів, чим у Японії або Німеччині, створила успішно зростаючу індустрію програмного забезпечення, у якій зайняте близько 300 тис. чоловік. Компанії зі штаб-квартирами в Індії роблять комп'ютерні програми, мікросхеми, специфікації комп'ютерів для декількох провідних фірм США. Індійські програмісти за рік надають послуг на суму, що перевищує експортну виручку України. Інший приклад: індійська компанія Tata завдяки оптимізації виробництва випустила на внутрішньому ринку автомобіль за $3000, і планує модернізувати продукт для експорту. Автомобілі такого цінового сегменту можуть змінити величезну галузь автомобілебудування.
Завдяки поширенню інформаційних технологій та низьким витратам у Азії, життєвий цикл інновації скорочується. Інші країни не зможуть конкурувати з Китаєм чи Індією, якщо не навчаться продукувати інновації швидше і якісніше.
5. Домінуючу роль в інноваційному процесі стала відігравати не стільки генерація ідеї, скільки швидка комерціалізація. Тобто, для багатьох сучасних компаній значно важливішою є не створення, а впровадження інновацій. Адже ідеї можна купити на ринку, і сфокусувати сили на практичній стороні. У цьому сила General Electric: вони не займаються серйозно відкриттями, проте знають, як на ідеї вартістю кілька десятків мільйонів заробити мільярди. У цій компанії максимум 20% зусиль витрачається на пошук ідеї, а 80% – на якісну комерціалізацію. Поряд із цією тенденцією проявляється ще одна: фільтрація власних та запозичених дей. Сергій Брін, співзасновник Google, сказав, що потужність Силіконової Долини не у тому, що вона генерує найбільше успішних інновацій, а в тому, що вона гарно фільтрує ідеї та якісно їх впроваджує.
6. Монополізація ринку технологій, головними суб’єктами ринку технологій є ТНК та МНК. Найбільші ТНК зосереджують дослідження у своїх руках, що сприяє монополізації світового ринку технологій (рівень монополістичного контролю близько 90%). Науково-дослідні розробки концентруються в найбільших фірмах промислово розвинутих країн, оскільки тільки вони володіють достатніми фінансовими коштами для проведення дорогокоштовних досліджень. Наприклад, у США витрати на НДДКР у загальній сумі реалізації на одного зайнятого в ТНК «ІБМ» складають 6%, у «Боінг» і «Ханіуелл» – 5%, у «Дюпон де Немур» і «Ксерокс» – 4%, у «Дженерал Моторс» і «Форд мотор» – 3%. Отже, щоб вступити в міжнародну конкуренцію на ринку технологій українським компаніям необхідно досягти аналогічних показників в фінансуванні НДДКР, створити власні наково-дослідні лабораторії та налагодити співробітництво із національними інноваційними інституціями.
7. Технологічна політика та стратегії ТНК. Останнім часом відбулися зміни в напрямках НДДКР, проведених ТНК. Дослідження зміщуються в галузі, що визначають успіх у виробничій і збутовій діяльності. Стратегія поводження ТНК на світовому ринку технологій визначається життєвим циклом технології: 1 етап – продаж готової продукції, зробленої за новою технологією; 2 етап – технологічний обмін супроводжується або здійснюється у формі прямих закордонних інвестицій; 3 етап – чисте ліцензування. Новітні технології в основному використовуються в країні базування, а в міру їх старіння передаються у філії і далі продаються за рубіж у вигляді ліцензій.
8. ТНК використовують нові підходи та механізми трансферу технологій:
– продаж ліцензій на початкових етапах життєвого циклу товарів, з метою встигнути окупити частину витрат на НДДКР;
– встановлення монопольно високих цін на запатентовану продукцію й обмеження випуску нової продукції покупцями ліцензій;
– укладання угод між ТНК для одержання ексклюзивного права на блоки патентів на найбільш важливі винаходи;
– використання патентів для контролю за розвитком техніки або для гальмування цього розвитку;
– позбавлення дочірніх компаній ТНК самостійності у виборі техніки і технології, загальна ліцензійна політика в рамках ТНК;
– передача ТНК ліцензій на некомерційних умовах своїм філіям і дочірнім компаніям, що ставить останніх у переважне становище на ринку, сприяє підвищенню конкурентоздатності їхньої продукції.
9. Головним напрямком міжнародного технологічного обміну стала внутрішньокорпораційна торгівля. Так, серед усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн частка внутрішньокорпораційних надходжень становить понад 60%, у т.ч. у США частка надходжень від продажу ліцензій дочірнім філіям становить близько 80%, в Англії – 50%.
10. Міжнародне науково-технічне співробітництво шляхом створення стратегічних альянсів між ТНК різних країн для спільного рішення науково-технічних проблем. У межах стратегічних альянсів ТНК проводять спільні НДДКР, здійснюють взаємний обмін науковими досягненнями і виробничим досвідом, підготовку кваліфікованих кадрів.
Створюючи стратегічні альянси, ТНК скорочують час проведення НДДКР, що дуже важливо в умовах швидкого розвитку технологій і скорочення життєвого циклу товарів і технологічних процесів; розподіляють значні суми витрат між фірмами при проведенні спільних НДДКР, одержують доступ до науково-технічних досягнень партнера по альянсу і розподіляють ризик невдачі при здійсненні НДДКР. Українським ТНК та крупним компаніям потрібно шукати ефективного для себе входження в стратегічні альянси.
11. Зростання технологічної залежності країн, що розвиваються. ТНК намагаються створити таку структуру міжнародного поділу праці, що забезпечувала б економічну і технічну залежність країн, що розвиваються.
Так, у цих країнах ТНК створюють підприємства по випуску комплектуючих виробів, що поставляються на дочірні підприємства в інших країнах. Передаючи технології на виготовлення проміжної продукції в країни з дешевою робочою силою, ТНК тим самим знижує собівартість своїх товарів. На частку країн, що розвиваються, припадає близько 10% міжнародного технологічного обміну, що пояснюється малою ємністю їх технологічного ринку.
12. Розвиток венчурного фінансування та зростання участі у міжнародному технологічному обміні венчурних фірм. Перевага цих фірм на ринку технологій полягає у вузькій спеціалізації. Випускаючи обмежену номенклатуру товарів, ці фірми отримують доступ на вузькоспеціалізовані світові ринки; не несуть додаткових витрат на вивчення ринку, рекламу; приділяють більше уваги безпосередньому вирішенню науково-технічних задач.
13. Розвиток міжнародної технічної допомоги. Ця допомога надається розвинутими країнами (донори) країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою (реципієнти) в галузі передачі технічних знань, досвіду, технології, технологічноємної продукції, навчання персоналу. Міжнародні програми технічної допомоги здійснюються на багатосторонній основі, у тому числі по лінії міжнародних організацій чи на двосторонній основі.
14. Розвиток міжнародної кооперації в інноваційній сфері. Взаємоообмін, кооперація та спеціалізація на всіх етапах створення технології дозволяє оптимізувати та економити витрати на інновації, уникати паралелізму, використовувати факторні переваги країн через реалізацію спільних проектів та міждержавних програм.
15. Розвиток міждержавного співробітництва в рамках інтеграційних угрупувань. Інтеграційні угрупування створюють системи ефективного розподілу праці та спеціалізації в науково-технічній сфері, уніфіковані системи регулювання. Це прискорює не тільки процеси міждержавного руху технологій, а також міжнародного співробітництва по їхньому створенню, комерціалізації, продажу, що дозволяє об’єднаними зусиллями протистояти в глобальній конкурентній боротьбі.
16. Збільшення ролі держави в науково-технічному розвитку та в сприянні трансферу технологій. Яскравим прикладом є Китай: нещодавно керівництво Китаю вирішило додатково направити близько 5 млрд. дол. на інноваційні та наукові розробки. Якщо врахувати уже виділені гроші, то до 2010 року сума доданих до запланованих обсягів інвестицій у цю сферу в Піднебесній сягатиме 8 млрд. дол. Таким чином, уряд КНР наполегливо демонструє бажання побудувати "економіку, засновану на знаннях", а не на експорті.
17. Розвиненість інноваційної інфраструктури, в т.ч. технопарків, технополісів з великою часткою іноземного капіталу та експортною орієнтацією.
18. В структурі здійснюваних інновацій зростає частка управлінських, які полягають у нестандартних рішеннях в менеджменті.
Українським компаніям, що прагнуть вийти на міжнародні ринки і бути конкурентними, потрібно створити і запровадити нестандартні бізнес-моделі для генерування та впровадження інновацій.
19. Застосування трьох основних типів стратегій інноваційного розвитку: перенесення (використання зарубіжного науково-технічного потенціалу та його досягнень), запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції шляхом використання власної дешевої робочої сили та власного науково-технічного потенціалу), нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні використовується перший та частково другий тип інноваційного розвитку.

3.3. Шляхи активізації участі України у міжнародному технологічному обміні.
Фахівці, які займаються українськими технологіями, вважають, що перспективи в держави є, насамперед, у таких галузях: ракетно-космічна, авіаційна та авіаційне двигунобудування, бронетанкова і двигунобудування для бронетанкової техніки, суднобудівна, у тому числі створення підводних телекерованих апаратів, модернізація сучасної військової техніки, створення електронно-оптичних виробів, навігаційних приладів, головок самонаведення для ракет «земля—повітря», «повітря—повітря» і артилерійських снарядів, станцій радіотехнічного контролю, звукометричних систем артилерійської розвідки, складних систем управління, апаратури радіозв’язку, радіотехнічної та радіоелектронної боротьби, створення безпілотних літальних апаратів, авіаційних і ракетних систем прицілювання.
І все-таки продаж «заліза», що містить технології, зрозумілий і покупцю, і продавцю. Вона не так уже сильно відрізняється від збуту звичайної військової техніки — відрізняються лише підходи в маркетингу такої продукції. Складніше сьогодні не просто продати, а заробити на чистій ідеї, мудрими маніпуляціями перетвореної на технологію. Саме тому до перелічених вище напрямів в останні роки додалися такі, як наноелектроніка, надшвидкісна передача даних, IP-телефонія, створення легких надміцних матеріалів, зварювання різнорідних поверхонь.
Щоправда, досягнувши значних успіхів у розробках, Україна жодним чином не просунулася в їхньому впровадженні. Оскільки передача технологій є найважливішою частиною інноваційного процесу, варто розглянути шляхи покращення та методи удосконалення виходу України на світовий ринок технологій. Все це позитивно впливатиме на розвиток у нас цивілізованого ринку передачі технологій, інноваційних продуктів, товарів і послуг. Відтак буде ефективно реалізуватися інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки України.
Щоб забезпечити ефективне використання науково-технологічного і інтелектуального потенціалу України шляхом втілення технологій у виробництво конкурентоспроможної та якісної продукції, вважаю необхідним:
• сформувати за участю державного фінансування національну систему передачі технологій, важливими ланками якої мають стати регіональні центри передачі технологій та центри науково-технічної та економічної інформації, на основі яких необхідно найближчим часом сформувати національну інфраструктуру, використовуючи вже існуючі підприємства як вузлові. Вже функціонує три такі регіональні центри: Київський, Львівський та Харківський.
• створити інфраструктуру передачі технологій, у тому числі підрозділи з питань передачі технологій та продовжити створення центрів передачі технологій на національному та регіональному рівнях. Її елементом може стати розробка і впровадження інтегрованої бази даних щодо попиту та пропозиції передачі технологій в Україні та створення механізму поповнення цієї бази з різних джерел: існуючих локальних, відомчих та регіональних баз даних, каталогів, конкурсів, виставок-презентацій, спеціалізованих видань, журналів, інтернет-сайтів.
Складовою національної інфраструктури передачі технологій мають стати спеціально створені консультативні комісії з питання аудиту передачі технологій, оскільки при вирішенні питання щодо експорту технології важливо оцінити її конкурентоспроможність.
З метою створення стратегічних альянсів з найбільшими зарубіжними операторами ринку технологій необхідною є інтеграція українських учасників ринку технологій у відповідні європейські структури, що дозволить отримати доступ до баз даних, бірж, фондів венчурного капіталу та до інших інформаційних та фінансових ресурсів та надасть значні переваги при оформленні ліцензійних контрактів та міжнародних патентів.
На державному рівні забезпечити умови для активної розробки новітніх технологій в Україні та умови для їх представлення як об’єктів міжнародної технологічної передачі через виконання таких заходів:
• активізації розвитку інфраструктури інноваційного процесу; залучення приватних українських і закордонних інвестицій в інноваційну сферу;
• створенню умов для збільшення кількості учасників передачі технологій.
Для виходу на якісно інший рівень розвитку національної передачі технологій необхідно формувати сприятливі умови для інноваційної діяльності бізнесу, заохочувати світових лідерів у галузі високих технологій до приходу в Україну, створювати інструменти передачі технологій, забезпечити наявність професійного менеджменту. Результатом розробки новітніх технологій має стати завоювання конкурентних позицій у перспективних секторах ринку, підвищення ефективності участі України у світових ринках технологій.







ВИСНОВКИ
Науково-технологічний потенціал нині є визначальним фактором, що забезпечує конкурентоспроможність національної економіки. Саме тому, актуальність цієї проблеми полягає у виявленні недоліків, пріоритетних напрямків розвитку та можливих шляхів покращення та вдосконалення позицій країн «третього світу» на світовому ринку технологій.
Розвиток ринку інформаційно-комунікаційних продуктів та послуг прямо пропорційно залежить від рівня номінальних доходів населення. Незважаючи на значний попит на ІКТ (ринок товарів та послуг інформаційних технологій), окремі його сегменти наближаються до насичення. Зокрема, ринок мобільного зв’язку вже характеризується як близький до насичення.
Інформаційно-комунікаційні технології є головною рушійною силою конвергенції технічних засобів оброблення та передавання інформації, яка спостерігається останніми роками.
Ринок технологій функціонує в умовах правового захисту науково-технічних знань та інтелектуальної власності. Найбільш поширеними інструментами правового захисту технологій є патенти, ліцензії, копірайт, марка.
Основними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси є США, Японія і країни Західної Європи (зокрема члени ЄС). Однак останнім часом стрімко збільшується кількість науково-технічних працівників і зміцнюються позиції в області високих технологій країн, що раніш вважалися країнами «третього світу».
Сьогодні країни, що розвиваються поділяються на такі типи:
 країни, що розвиваються, з імпортно-експортною спрямованістю торгівлі технологіями. До них відносяться Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина. Ці країни цілеспрямовано здійснюють закупівлю іноземних технологій для рішення великих економічних проблем, а експортують ліцензії в основному в сусідні держави;
 країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю торгівлі технологіями. До цієї групи відносяться Таїланд, Алжир, Панама й ін. Ці країни здійснюють закупівлю нових технологій переважно у виді супутніх ліцензій при будівництві промислових об’єктів;
 країни, що розвиваються, з епізодичним характером торгівлі технологіями. До них відносяться в основному найменш розвинуті країни.
Унаслідок збільшення інтелектуальної еліти «третій світ» усе більше завойовує позиції в деяких передових галузях промисловості.
Індія, де вдвічі більше інженерів-програмістів, чим у Японії або Німеччині, створила успішно зростаючу індустрію програмного забезпечення, у якій зайняте близько 300 тис. чоловік. Найбільший вплив у цій сфері робить Східна Азія. Східноазіатські і латиноамериканські ринки вже мають велике значення для багатьох американських експортерів, особливо виробників дорогих споживчих товарів і засобів виробництва.
Щоб забезпечити ефективне використання науково-технологічного і інтелектуального потенціалу шляхом втілення технологій у виробництво конкурентоспроможної та якісної продукції, необхідним є:
• сформувати за участю державного фінансування національну систему передачі технологій;
• створити інфраструктуру передачі технологій, у тому числі підрозділи з питань передачі технологій;
• створення механізму поповнення інтегрованої бази даних з різних джерел: існуючих локальних, відомчих та регіональних баз даних, каталогів, конкурсів, виставок-презентацій, спеціалізованих видань, журналів, інтернет-сайтів.
Вирішальна роль просування інновацій і технологій на світовому ринку технологій залишається за національними науково-технічними системами. Він характеризується рівнем забезпеченості вченими і спеціалістами, матеріальними та інформаційними ресурсами, а також механізмом управління. Його продуктивність визначається як «виробництвом» знань, так і, ще більшою мірою, можливостями їх технологічного відтворення.
За прогнозами експертів, найближчим часом обмін технологіями у світі посилиться. Такий висновок виходить, з одного боку, з прагнення індустріальних країн розширити масштаби НДДКР, підвищувати продуктивність праці та конкурентоспроможність продукції, що випускається, а з іншого - з гострої потреби розширення використання новітніх технологій у нових індустріальних країнах, у багатьох країнах з перехідною економікою та в країнах, що розвиваються.
Оволодіння передовими технологіями є ключовим моментом в досягненні конкурентних переваг національної економіки.
Список використаних джерел
1. Закон України. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій (ст.1) м. Київ, 14 вересня 2006 року N 143-V.
2. Федотов Ю.В. Метод DEA: анализ свертки данных. – Высшая школа менеджмента СПбГУ// Российский журнал менеджмента, Том 10, № 2, 2012 р.
3. Аналіз тенденцій світового досвіду побудови інформаційного суспільства. – http://www.ecsor.com.ua/files/indicator_r1.pdf
4. Нетудихата К.Л. Сучасні трансформації національних інноваційних систем країн центрально-східної Європи. – Науково-виробничий журнал «Бізнес-навігатор» №3 (20) 2010 р.
5. "Країни, що розвиваються, змінюють глобальну структуру НДДКР". – http://www.rolandberger.ua/news/local_news/Emerging_Markets_Drive_Innovation/2012-10-16-Emerging_Markets_Drive_Innovation.html
6. Грига В.Ю. Глобальне інноваційне табло: Позиція України та її подальша перспектива. Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки. – Матеріали XVІ міжнародної науково-практичної конференції м. Алушта, Україна, 12-16 вересня 2011 р.
7. Міжнародні науково-технічні зв'язки. Технологічні ресурси світу. Світовий ринок технологій – http://buklib.net/books/25369/
8. Гончарова Н.П. Инновационный тип развития как фактор сбалансированности экономики. – http://kiev.convdocs.org/docs/4094/